Навіть на даху: військовий з позивним Хан розповів, як вивозить поранених з “нуля”

30-річний Дмитро з позивним Хан із 82 окремої десантно-штурмової бригади боронить Україну на Запорізькому напрямку. Служить старшим техніком роти – готує машини до бою і ремонтує після повернення. Однак часто військовому доводиться мотатися на “нуль” – туди везе побратимам воду, провізію, боєкомплекти, назад доправляє поранених. Бувають дні, коли доводиться робити по півтора десятки ходок туди-назад.

Родом з Узбекистану, в Україну родина переїхала, коли йому було 5 років, розповідає про себе Дмитро. Тут вчився, одружився, працював на пошті, слюсарем на заводі, ремонтував мобільні телефони. А за місяць до появи на світ донечки мобілізувався. Нині Мілані 10 місяців, за весь цей час бачив її лиш раз.

– З тих хвилин запам’яталося, як вона мене вперше побачила, але не хотіла від мене йти. Я носив її на руках, а коли передавав бабусі чи мамі, вона все одно тягнулася до мене. І мені дуже тепло стало на душі від того, – згадує Дмитро.

Його пікап посічений уламками, побиті дзеркала, двигун торохкотить – на ньому протягом кількох місяців вивозив поранених з поля бою.

– Це моя ластівка – Ford Ranger 2000-го року, на 33-х колесах. Щоправда, вже двигун вмер і клапани прогоріли, паливна вже не працює як треба і турбіна не дме, але вона ще їде своїм ходом, – показує Дмитро евакуаційний пікап.

Цю машину допомогла придбати команда перекладачів, коли вчився за кордоном, розповідає військовий. Його мобілізували у січні 2023 року і майже одразу відправили навчатися за кордон. Ці ж перекладачі не раз допомагали ремонтувати авто.

– Вона диміла – страшне, в неї була така димова завіса, що не зрозуміло було, що то їде! Але вона виїжджала. На даний час вже небоєздатна з тої причини, що двигун доживає свого віку. Машина, яка хоча б місяць протрималася на фронті – це вже є гарною, а ця витримала вже три місяці, – розповідає Дмитро.

Там, звідки доводиться евакуювати поранених, немає доріг, асфальту – суцільне бездоріжжя, поля та рови. Довкола розбита техніка, уламки снарядів. Пробиті колеса – найменша біда, яка може трапитися, розповідає військовий.

– Це менш помітна техніка і більш мобільніша, вона в найкоротші терміни може під’їхати і забрати не менше людей, ніж гусенична. Так, в неї немає броні, через що часто вилітає скло. Бувало таке, що поруч прилітав ПТУР, але, слава Богу, я обійшовся лиш розбитим склом. Трохи оглушило, але ця машина не підвела, не заглохла, я зміг виїхати звідти неушкодженим, – згадує чоловік.

Часто Дмитру доводиться заїжджати впритул до окопів, де виконують завдання штурмовики, щоб віддати боєкомплекти і забрати важких поранених. Доїхати туди – вже удача, розповідає військовий. Це кілька вкрай небезпечних кілометрів, які перебувають під постійним вогнем – російська армія там пробиває артилерією, мінометами, обстрілює дронами.

– Коли ти за кермом, ти не дивишся по боках, в тебе є задача доїхати з точки А в точку Б, забрати і по цьому ж маршруту або іншому виїхати. А потім люди, яких ти евакуюєш, кажуть: “Ти бачив там поруч прилетіли чи то FPV, чи то міни?” Ти цього не бачиш, але люди, яких ти вивозиш, вони бачать і вони дуже вдячні, – каже Дмитро.

Разом з ним займається евакуацією поранених його двоюрідний брат – вони випадково зустрілися у військкоматі і тепер разом служать. Але брат їздить на “нуль” на мотоциклі.

– Це критично небезпечно, тому що нас, крім бронежилета, нічого не захищає. Будь-який осколок в пікап, не кажучи вже за мотоцикл – це небезпечно. По тобі працює все: ворог не жаліє нічого – ні FPV, ні міни, вони просто все шлють в наш бік, – розповідає Дмитро.

Військовому доводилось вивозити дуже тяжкопоранених – тоді час йде на хвилини – це військові з великою крововтратою, без рук, ніг, черепно-мозковими травмами, і тоді не думаєш про ями чи міни, каже Дмитро, головне – якомога швидше доправити побратимів до лікарів. Але всіх довозив живими, далі ними вже займалися медики.

– Були сильно тяжкі поранені, але, слава Богу, не було жодного випадку, коли я б когось не довіз, всі живі, вони зараз лікуються, реабілітуються і знову стануть у стрій, – каже Дмитро.

На “нулі” треба працювати з шаленою швидкістю, розповідає Дмитро, адже окупанти не роблять виключення для евакуаційних авто і обстрілюють все підряд. Треба дуже швидко доїхати, забрати людей і миттю повертатися назад, щоб уникнути обстрілу. Зупинятися в такій ситуації – високий ризик, але бувають ситуації, коли не зупинитися просто не можеш.

– Їдеш і бачиш, що окрім твоїх трьох побратимів, йдуть ще з інших бригад хлопці і також намагаються самотужки евакуюватися. І, звісно, ти зупиняєшся і не те що пропонуєш, ти їх пхаєш в свою машину, – розповідає Дмитро.

На сидіннях евакуаційного пікапу плями крові – тут перевозить лежачих поранених, показує Дмитро. Машина дводверна і не дуже зручна для евакуації тяжких, адже треба зупинятися, опускати сидіння і водієві, і передньому пасажиру – тільки так можна покласти лежачого, а це час, який грає на руку ворогу.

– Завантажуємо салон максимально – сюди влазило троє, інколи четверо 300-х у броні, зі зброєю. Далі вантажимо в кузов, так само – пріоритет лежачим, потім сидячих і стоячих. І коли ти їдеш, як ти думав завантажений повністю, і бачиш ще людей, які евакуюються пішки, ти зупиняєшся, хоча можеш запропонувати їм лиш поїздку на даху. Були випадки, коли в пікап завантажував по 13 чоловік і коли не влазили ні в салон, ні в кузов, я вимушений їх був вантажити нагору – на багажник, – розповідає Дмитро.

Скільки всього вивіз поранених з передової, Дмитро не рахував. Єдине, каже, про що думає під час евакуації – скоріше б передати побратимів медикам.

Нині він у відпустці – військовому вдалося на кілька днів потрапити додому – побачити донечку, дружину, рідних. Зараз на Запорізькому напрямку дуже важко, каже, окупанти тиснуть, намагаються знов окупувати звільнені землі. Додає проблем зима – окопи, лютий холод, а штурмовики виходять на завдання на кілька днів. За час відпустки хоче назбирати кошти на нове евакуаційне авто для 82 окремої десантно-штурмової бригади, щоб по поверненні знов мотатися на “нуль”.

– Пікапи – дуже необхідна річ в армії, вони закінчуються інколи швидше, ніж пачка цигарок, – каже Дмитро.

Долучитися до збору коштів на евакуаційну автівку для 82 бригади може кожен: https://send.monobank.ua/jar/3hvGBBVhxF

КАРТА:  Монобанк 5375414103266473

Антон П. Волонтер

Фото: 82 окрема десантно-штурмова бригада