3 жовтня Артхаус Трафік випускає в український прокат культовий фільм кульового режисера Сергія Параджанова — «Колір граната». Цей прокат унікальний, бо вперше в Україні на широкі екрани вийде відреставрована версія фільму, яку зробив фонд Мартіна Скорсезе. Згадаємо 5 фактів з життя Сергія Параджанова, творця візитівки українського поетичного кіно – фільму “Тіні забутих предків”. Він започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу. Він український та вірменський кінорежисер, сценарист, композитор, хоча зрозуміліше було б написати коротко – геній українського сучасного мистецтва.
Фото з вставки “Тіні забутих предків”, що відбулася в “Мистецькому Арсеналі” у 2016 роціКартина “Тіні забутих предків” отримала 28 міжнародних нагород. 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннесса. Фільм знімали у селах Верховинського району Івано-Франківської області. Знімали майже цілодобово, а в рідкісні вихідні Параджанов зі знімальною групою відвідували справжні весілля та навіть похорони, аби краще вивчити й зобразити життя гуцулів. Через це режисер відмовився жити у готелі й оселився у будинку звичайних селян. (У Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час знімання, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».) Для зйомок фільму режисер виррішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним. Закінчивши роботу, знімальна група поїхала, а скелі ще довго залишалися синіми.
В Європі фільм йшов під назвою… «Вогняні коні» Суть української назви «Тіні забутих предків» виявилося важко передати у перекладі.
Фото TINIPROJECT.COM.UAПрем’єра «Тіней забутих предків» стала першою в СРСР акцією протесту інтелігенції проти влади. Прем’єра почалося урочисто: на сцені фільм представили Параджанов та знімальна група. В залі – «зірки» екрану, діячі культури, та дисиденти, з якими прятелював режисер. З глядацької зали піднявся з букетом письменник Іван Дзюба, друг Параджанова, і взяв слово: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». В залі тут же увімкнули сирену, аби заглушити подальший виступ Дзюби. Того вечора нікого не заарештували. Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, Стуса – вигнали з аспірантури. Після скандальної прем’єри Сергію Параджанову більше не дали знімати, а потім заарештували і засудили. Йому інкримінували український націоналізм та гомосексуалім.
З табору, де перебував Параджанов, його витягла Ліля Брік, задіявши письменника Луї Арагона, одруженого з її молодшою сестрою Ельзою Тріоле. З годом, Арагон очолив Міжнародний комітет з визволення Параджанова.
В ув’язненні Параджанов відкрив школу живопису в одній з колоній. В якості хоббі Параджанов збирав кришки з фольги, якими тоді закривали молочні пляшки. Він пресував їх у медальйон і гвіздком робив портрет Пушкіна. Один із таких медальйонів він подарував Тоніно Гуеррі. Тоніно відлив медальйон в сріблі і подарував своєму другу Федеріко Фелліні. Друзі створили приз на честь Параджанова і назвали його «Амаркорд» (на честь одного зі знакових фільмів Фелліні), яким нагороджують за найкращий фільм на фестивалі в Ріміні.
Фото Віктора Баженова. 1979-1980 рр.“Україна – це моя батьківщина, це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр “Тіні забутих предків”, там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, і Україна мене погубила”.
Ів Сен-Лоран високо цінував фільми Параджанова, надсилав йому листи підтримки, коли той сидів у таборі, і навіть запрошення в Париж, їх єдина зустріч з Параджановим відбулася в номері Лорана в “Націоналі” і була дуже короткою. Коли ж дизайнер запросив Параджанова до Парижа, радянська влада відмовила: у кутюр’є не вистачить площі, щоб розмістити всесвітню персону — геніального режисера. Параджанов подарував дизайнеру саморобний альбом з присвяченими йому колажами, який зараз зберігається в його паризькій музеї-квартирі.
Колаж Сергія ПараджановаУ Параджанова залишилося понад двадцять невідзнятих сценаріїв. Після “Тіней забутих предків” він хотів знімати “Київські фрески” про Другу світову, але фільм закрили відразу після акторських проб. Багато сценаріїв він підготував у в’язниці, але вони раптово “зникли” і так і не побачили світ. Шляхом Сергія Параджанова пішов тільки один з його родичів — його племінник Георгій Параджанов. Він зняв короткометражний фільм «Всі пішли…», який був відмічений тим самим медальйоном Параджанова на фестивалі в Ріміні.
Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ НАЙКРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ
