На вулицях Києва стоять близько семисот контейнерів синього та зеленого кольорів для збору одягу, взуття, іграшок та постільної білизни. На них міститься мінімум інформації щодо подальшої долі речей, але великими літерами написані слова “благодійність” та donation (пожертва).
Мешканці столиці, які кладуть непотрібні речі в ці контейнери, впевнені, що одяг отримають малозабезпечені сімʼї, внутрішньо переміщені особи та діти-сироти. Насправді ж лише до 10% того, що віддається таким чином на благодійність, дійсно отримує “друге життя”.
Більш того, певна частина якісних речей в хорошому стані потрапляють в магазини одягу, відомі як “секонд-хенд”. Один із найбільших операторів контейнерів для збору речей у Києві публічно не повідомляє про те, що одяг з контейнерів потрапляє на перепродаж.
Як футболки стають ганчірками для ТЕЦ
Ідею “банку одягу” підприємець Олександр Кайдаш підгледів в Німеччині у 2018 році. Там неприбуткові громадські організації та благодійні фонди встановлюють металеві контейнери на вулицях, в які всі охочі кидають старі або непотрібні речі.
Одяг, взуття та постільна білизна віддаються безоплатно дитячим будинкам, пансіонатам для літніх людей, біженцям, безхатченкам. Речі в непридатному стані переробляють або утилізують.
У тому ж 2018 році підприємець почав встановлювати по Києву контейнери синього кольору під брендом благодійного фонду “Кошик добра”. Станом на 2024 рік їх кількість досягла 307 одиниць. Кайдаш має основний бізнес, а “Кошик добра” сприймає як “додаткове соціальне навантаження”.
За його словами, в середньому до 90% речей, які виймають з контейнерів для подальшої обробки, непридатні для повторного використання. “Брудні, запліснявілі речі, або такі, що мають дірки, дефекти і не підлягають носінню”, – ділиться з ЕП бізнесмен.
Кремлівський гардероб. Хто і як з провідних модних брендів одягає росіян
Непридатні до передачі нужденним речі Кайдаш продає як ганчірʼя. У 2023 році компанія-засновниця “Кошика добра” ТОВ “АВК Артіс” продала на державних тендерах бавовняного та обтирального ганчірʼя на 1,5 млн грн.
Покупцями були комунальне підприємство “Київтеплоенерго” та державний “Оператор газотранспортної системи України”. З приватних підприємств ганчірʼя користується досить високим попитом у представників машинобудівної галузі.
Отриманими на торгах коштами Кайдаш покриває витрати на діяльність благодійного фонду. За його словами, витрати на роботу фонду становлять близько 500 тис грн на рік.
Підприємець каже, що на ганчірʼя переробляють лише близько 20% одягу з тих 90%, які непридатні для носіння. “Для ганчірʼя підходить тільки одяг з певним абсорбуючим складом, а саме з бавовни”, – пояснює він.
Джинсову тканину використовують для виробництва будівельних рукавиць, в’язані речі перемелюють і наповнюють інші текстильні вироби, решту одягу утилізують, в тому числі на потужностях організації “Україна без сміття”.
З решти 10% речей, які кияни залишають у контейнерах, на благодійність йде також не все. “Кошик добра” відбирає найкращі речі і продає їх у своєму інтернет-магазині, про що прямо повідомляє на сайті. Отримані кошти також йдуть на фінансування роботи благодійного фонду.
“Міша секонд Ужгород”
Найбільший гравець на ринку збору одягу в металевих боксах Києва – громадська організація (ГО) “Зелений промінь”, заснована у 2020 році. Вона розмістила близько 350-ти контейнерів зеленого кольору на вулицях Києва.
На сайті організації вказано, що зібрані в контейнерах речі направляються на сортування, переробку, використання та утилізацію, “тим самим вдається мінімізувати забруднення навколишнього середовища текстильними відходами”.
Згідно зі звітом, у 2023 році “Зелений промінь” зібрав 478 тонн одягу, з яких 284 тонни (60%) направив у пункти видачі одягу, громадські організації та благодійні фонди. Організація вказує, що продає 35% речей (ще 5% утилізують), але винятково як вторинну сировину.
“170 тонн речей, непридатні для повторного використання, відсортували та віддали під реалізацію – це бавовняні вироби (для подальшого використання як ганчірки тощо), в’язані (перемелюються і використовуються як наповнювач в інші текстильні вироби) і джинс (використовується для виробництва будівельних рукавиць). Таким чином покриваються витрати на збір, сортування, зберігання та відправлення речей”, – йдеться у звіті ГО.
Купили завод у Польщі, щоб перевезти його в Україну. Як працює найбільша текстильна компанія країни
Одним із засновників ГО “Зелений промінь”, зареєстрованої в Ужгороді, є Михайло Філь. В додатку Getcontact, який відображає, як абонент записаний в телефонних книгах інших абонентів, він має десятки підписів на кшталт “Михайло Секонд”, “Міша секондхенд”, “Секонд Ужгород”, “Міша Євро секонд хенд”, “Міша Євроодяг Ужгород”, “Секонд пʼяний базар Міша”, “Міша секонд хенд перевезення”.
ЕП звернулася до Філя з проханням про коментар щодо роботи “Зеленого променя” і потенційного перепродажу речей, відданих киянами на благодійність у металеві контейнери. Всі повідомлення він переглянув, але на жодне не відповів.
Власник одного з магазинів “секонд-хенд” у Києві в розмові з ЕП підтвердив, що деякі благодійники дійсно займаються перепродажем зібраних речей. Цьому сприяє абсолютно закрита процедура ручного відбору одягу на складах і відсутність прозорого аудиту.
“Ми ж не знаємо, що у них відбувається за зачиненими воротами складів, скільки речей їм кидають. Вони ж не зобов’язані ні перед ким звітувати. Враховуючи об’єми одягу, який вони отримують, вони дійсно можуть реалізувати його на своїх точках на Закарпатті”, – каже співрозмовник ЕП.
“Комунікація цих фондів (з вуличними контейнерами – ЕП) є непрозорою, ми не кінця знаємо, що відбувається з речима, які туди потрапляють”, – підтверджує співвласниця благодійного проєкту “Ласка” Анастасія Журавель.
За її словами, ці організації інвестували великі кошти у розміщення контейнерів і навряд чи вони це робили б, якщо були б неприбутковими компаніями чи благодійним бізнесом. В іншому випадку ми б бачили прозору комунікацію про це.
Вартість одного вуличного металевого контейнера становить 23,5 тис грн, повідомив Кайдаш з “Кошика добра”. Встановлення 350-ти контейнерів коштувало б “Зеленому променю” 8,2 млн грн.
Питання етики і податків
Журавель з “Ласки” вважає неетичним перепродаж речей на секонд-хендах без відповідної публічної комунікації. За її словами, в країнах Європейського Союзу на вулицях міст стоїть багато металевих контейнерів, але громадяни знають, що їхні речі переважно будуть перепродані в секонд-хендах.
“В ЄС схожий концепт, але всі знають, що зазвичай ці речі перепродаються. Організації не бояться казати про це прямо, бо європейці донатять речі з екологічною метою – щоб їх не спалювали чи утилізовували на сміттєзвалищах”, – каже Журавель.
“Ласка” приймає вживані або нові речі у двох магазинах в Києві та в картонних контейнерах, розташованих в громадських закладах. Відсоток браку серед отриманих від благодійників речей дзеркально пропорційний результатам операторів металевих контейнерів – 10-15%.
Секонд-хенд від 500 євро. Як українська стилістка переробляє старий одяг і продає його по всьому світу
Згідно зі звітом проєкту, у 2023 році “Ласка” прийняла на сортування 88 тонн речей, з яких 56 тонн (63%) віддала розподільчим фондам, внутрішньо переміщеним родинам та тим, хто опинився у скруті, а 30,5 тонн (35%) – продала в магазинах.
За яким принципом вони сортують речі? Мас-маркет, великі розміри, практичні речі й комфортне взуття йдуть на благодійність, одяг в категорії fashion і вінтаж – на продаж.
Журавель каже, що співвласниці “Ласки” позиціонують проєкт як благодійний і, водночас, прибутковий соціальний бізнес. Прибуток витрачають на оренду приміщень, зарплату співробітникам, податки та донати на Збройні Сили та інші проєкти.
“Зелений промінь”, у свою чергу, зареєстрована як громадська організація і за законом звільнена від сплати податку на прибуток. Продаж речей навіть як вторсировини і отримання неоподатковуваного доходу ставить ГО у привілейоване положення в порівнянні з іншими учасниками ринку, які працюють як комерційні організації.
Така діяльність може підпадати під статтю кримінального кодексу про ухилення від сплати податків.
З соціального в комерційний
Металевий контейнер заповнюється речами в середньому за два тижні, каже Кайдаш. Після початку великої війни кількість донатів одягом суттєво зменшилась.
Підприємець закликає державу підтримувати і сприяти підприємництво з переробки вторинної сировини. Тоді збір вживаного одягу перетвориться з соціального підприємництва в комерційний бізнес.
Перший крок – систематизація діяльності. “Коли ми починали, ніхто не розумів, як цю діяльність потрібно регулювати, яка це класифікація відходів. В законах про відходи і про благоустрій нічого не було сказано саме про цей вид діяльності”, – розповідає Кайдаш.
Щоб не потонути в смітті. Уроки громад, які впровадили управління відходами
Журавель підтверджує, що реформа щодо відходів допомогла б галузі розвиватися і ставати прозорішою. “Текстиль – це сміття. В Україні погано розвинене сортування, і тим більше немає розуміння як поводитися з текстилем.
Я розумію, що це зараз не в пріоритеті, але було б доречно почати про це говорити. В країнах ЄС знають, як працювати з цими відходами, нам треба просто повторити досвід”, – резюмує підприємиця.
