Чотири роки тому держава відпустила регулювання роботи автостанцій у “вільне плавання”. На сьогодні немає переліку автостанцій, ніхто не контролює їхню роботу. На перший погляд це ідеальні умови для розвитку бізнесу, але ні.
Без правил гри, послуги на автостанціях подекуди або вкрай погані (не працює навіть туалет), або взагалі не надаються, перевізники нехтують заїздом на АС і забирають пасажирів обабіч дороги…Що з цим планує робити держава?
Законодавство про відповідну сферу не змінювалось з часів переходу автостанцій (далі – АС) від комунальної власності до приватної. Ще у 2020 році було скасовано Наказ Мінінфраструктури №700, який регулював ведення переліку автостанцій, видачу свідоцтва про атестацію та інше.
У 2023 році припинило дію останнє видане свідоцтво про атестацію. Разом з тим профільний Закон “Про автомобільний транспорт”, вимагає від перевізників відправлятися з АС у разі її наявності.
Таким чином, ні органи державної влади, ні перевізники не мають повної та достовірної інформації про те, де і які АС працюють, який рівень сервісу вони забезпечують. Невідомо чи виконуються норми про забезпечення доступності АС для осіб з інвалідністю і продаж квитків пільговикам тощо.
Ба більше, у тих випадках, коли розлючений пасажир чи перевізник все ж знаходить час поскаржитись на автостанцію, йому не завжди вдається зрозуміти, хто саме є її власником, адже і це питання законодавством врегульовано нечітко.
Потерпають не тільки пасажири й перевізники, а й добросовісні власники автостанцій. Вся справа в недобросовісній конкуренції, і безвідповідальності окремих перевізників.
Щодо перших, то окремі ділки після “відміни” державного регулювання почали створювати “квазі автостанції”, які фактично не надають послуг, натомість забирали собі перевізників, адже останні формально мають здійснювати відправлення та прибуття з АС відповідно до статті 32 Закону.
Така “квазі автостанція” фактично являє собою будку в кілька квадратних метрів, і шлагбаум, через який автобус може заїхати на орендоване паркомісце. Про елементарні побутові умови для пасажирів у таких автостанцій не йдеться.
Більше того “АС паразити” не гребують розташовуватись поряд з нормальними АС, так аби пасажири користувались приміщеннями і побутовими послугами останніх, однак кошти за послуги сплачувати в інше вікно.
Такий стан справ природно спровокував запит галузі до держави в особі Мінінфраструктури. Виникла потреба врегулювати роботу і облік АС та створити хоча б мінімальні правила, які будуть захищати добросовісних гравців ринку й пасажирів та загалом сприятимуть підвищенню якості транспортної послуги, яка складається, як з перевезення, так і з обслуговування в місцях зупинки/відправлення автобусів.
Стратегічно зазначене питання має бути вирішене шляхом внесення змін до профільного Закону, однак, коли ці зміни можуть бути прийнято цілком залежить від профільного комітету ВРУ.
Тактично, певні кроки для вирішення проблеми автостанцій, можуть бути вжиті вже зараз, чим власне і займається Мінінфраструктури.
Проект постанови Кабінету Міністрів підготовлений Мінінфраструктури, передбачає ведення загальнодоступного Переліку АС на сайті профільного ЦОВ, заявницький принцип формування Переліку і спрямований на вирішення кількох основних проблем:
1. Забезпечити поступове та “м’яке” наповення Переліку, актуальною інформацією. Для цього власники АС будуть подавати інформацію про себе добровільно і лише тоді, коли інформація про них має бути внесена у відповідну схему руху, наприклад під час видачі дозволу на автобусний маршрут, чи у разі внесення змін в діючий дозвіл.
2. Надати ринку механізм відкриття нових АС, адже радянська мережа інфраструктурних об’єктів давно застаріла і навіть з міркувань незручного розташування часто заважає, а не допомагає якісним перевезенням.
Наприклад, АС в центрі міста, для заїзду на яку міжнародний рейсовий автобус витрачає до двох годин часу, є вкрай незручною, адже значно краще забрати 1-2 пасажирів на окружній дорозі і швидко рухатись далі.
3. Визначити суб’єкта господарювання, який несе відповідальність за ненадання чи неякісне надання автостанційних послуг. Це необхідно адже на сьогодні у разі виникнення спорів між перевізником та власником АС часто неможливо з’ясувати хто ж саме є власником АС в розумінні Закону.
Крім того, власники АС матимуть змогу надавати інформацію про якісні характеристики свої об’єктів, як наприклад кількість платформ та кас, інформувати про вартість послуг для перевізників та вільні платформи для прийняття додаткових рейсів тощо.
Все перелічене сприятиме перевізникам і організаторам перевезень (Мінінфраструктури, ОВА, ОМСи) більш якісно та прогнозовано організовувати рух громадського транспорту, а пасажирам у разі потреби захистити свої права.
Для власників АС наявність Переліку це в першу чергу можливість створювати нові АС та інтегрувати їх у транспортну мережу. Нові АС відповідно сприятимуть підвищенню конкуренції на ринку автостанційних послуг, оптимізації маршрутів і позитивно вплинуть на ціну послуг.
Ще одна важлива річ полягає у тому, що наявність офіційного Переліку дозволить системно збирати й аналізувати інформацію про стан мережі автостанцій. На основі узагальнених даних, держава зможе розробити обгрунтоване рішення про необхідність та конкретні кроки державного втручання в регулювання роботи АС. Саме такі дані в перспективі мають лягти в основу змін до Закону “Про автомобільний транспорт”.
Наразі ми чекаємо на прийняття Проєкту постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. №176 та від 11 лютого 2015 р. №103”, який знаходиться на розгляді Уряду.
