У повоєнному відновленні важливе значення буде відігравати кредитування бізнесу. Ситуація останніх років показала неоднозначність підходів та оцінок цих процесів. Але, як показує світовий досвід, залучення банківських позик для розвитку бізнесу відігравало вагому роль у повоєнному відновленні країн.
Рівень банківського кредитування в перші десять років після припинення війни суттєво підвищувався в Німеччині (1945), Франції (1945), Італії (1945), Австрії (1945), Фінляндії (1945), США (1945), Великобританії (1945), Ізраїлі (1967), Хорватії (1995), Боснії і Герцеговині (1995), Іраку (2003), Грузії (2008).
У цих країнах середній приріст рівня банківського кредитування становив 15 в. п. ВВП за десять років. Тобто в середньому по +1,5 в. п. ВВП на кожен рік відновлення. Найвищий приріст був у Німеччині (+27 в. п. ВВП), Грузії (+27 в. п.), Хорватії (+24 в. п.), Боснії і Герцеговині (+20 в. п.), Італії (+16 в. п.).
В окремих інших країнах не спостерігалося післявоєнного росту рівня кредитування економіки: у Великобританії (1945) та Японії (1945) рівень кредитування за десять післявоєнних років майже не змінився, у Нідерландах (1945) скоротився на 5 в. п. ВВП, в Україні (2015) – на 30 в. п. ВВП.
У Японії рівень кредитування в перші десять років після війни майже незмінно тримався близько 40% ВВП, що для того періоду було доволі високим рівнем. Тому навіть простий роловер цих позик означав вагому банківську підтримку.
У Великобританії та Нідерландах основну роль у підтримці бізнесу на початку відновлення відігравали державні програми. Для Нідерландів також важливе значення мало те, що промисловість країни значною мірою залишилася неушкодженою і не потребувала значних кредитних коштів для її відновлення.
Досвід України у відновленні економіки після 2015 року не можна назвати успішним: країна не вийшла на рівень 2013 року за показником реального ВВП.
Кредитна експансія банків у періоди післявоєнного відновлення відбувалася в умовах низьких процентних ставок, які переважно утримувалися на рівні значно нижче інфляції, і запуску різноманітних державних програм підтримки кредитування бізнесу та іпотеки, у тому числі за участю коштів зовнішньої допомоги країн-партнерів, країн-переможців та міжнародних організацій.
Середня реальна ставка в країнах, де її рівень був негативним, становила -27%. Навіть в Іраку, де після перемоги США післявоєнна перебудова банківської системи здійснювалася відповідно до міжнародних стандартів, реальна ставка була від’ємною: -11% за 2004-2008 роки.
Є кілька країн, де в перші пʼять років після війни спостерігалася додатна реальна процентна ставка центрального банку. Це Хорватія (1995), Грузія (2008), Ізраїль (1967) та Україна (2015). Однак у всіх зазначених випадках реальна ключова ставка не перевищувала темпи приросту реального ВВП.
Це створювало сприятливі умови для залучення кредитних ресурсів в економіку, оскільки приріст виробництва покривав затрати на залучення позикових коштів.
Середні ключові процентні ставки та реальний ВВП, %
Епізод
Номінальна ставка
Реальна ставка
Темпи приросту реального ВВП
Різниця між темпами ВВП і ставкою
Ізраїль, 1967-1970
6,0
2,9
+7,7
+4,8
Хорватія, 1995-1999
6,7
2,0
+4,4
+2,4
Грузія, 2009-2013
6,0
2,8
+4,0
+1,2
Україна, 2016-2019
14,6
4,7
+2,9
-1,8
Україна, 2023-2024
19,8
9,5
+5,3
-4,2
Натомість Україна і у 2016-2019 роках, і у 2023-2024 роках знову виявляється негативним винятком: висока номінальна ставка перевищує і рівень інфляції, і темпи реального ВВП, що створює проциклічний ефект для економіки, гальмує економічне відновлення та кредитний процес.
Виваженість монетарної політики відіграє надзвичайно важливу роль в успішності відновлення. Занадто жорсткі монетарні умови гальмують економічне зростання. Натомість занадто м’яка монетарна політика формує ризики гіперінфляції.
Реальні ставки та інфляція в перші пʼять років після закінчення війни, %
Епізод
Реальна ключова ставка, % річних
Номінальна ключова ставка, % річних
Середньо-
річна інфляція, %
Наявність епізодів гіперінфляції, кількість років з інфляцією понад 50% на рік
Японія, 1946-1950
-95,6
4,2
99,8
Так, 2
Італія, 1946-1950
-48,5
4,6
53,1
Так, 1
Франція, 1946-1950
-39,4
2,4
41,8
Так, 3
Австрія, 1946-1950
-37,9
3,5
41,4
Так, 1
Фінляндія, 1946-1950
-23,5
5,6
29,1
Так, 1
Ірак, 2004-2008
-11,1
12,8
23,9
Так, 1
США, 1946-1950
-5,5
1,2
6,7
Ні
Нідерланди, 1946-1950
-3,9
2,5
6,4
Ні
Німеччина, 1946-1950
-1,9
4,6
6,5
Ні
Великобританія, 1946-1950
-1,8
2,0
3,8
Ні
Хорватія, 1996-2000
2,0
6,7
4,7
Ні
Грузія, 2009-2013
2,8
6,0
3,2
Ні
Ізраїль, 1967-1970
2,9
6,0
3,1
Ні
Україна, 2016-2019
4,7
14,6
10,0
Ні
Як видно з таблиці, з 14 епізодів післявоєнного відновлення гіперінфляція спостерігалася в шістьох країнах. При цьому всі епізоди гіперінфляції відбулися в країнах з найнижчими від’ємними реальними ставками.
Однак не варто зводити інфляційні ризики та питання кредитної експансії лише до питання ключової ставки. Велике значення мають структурні чинники: рівень воєнних руйнувань виробничого та житлового секторів, проблема голоду, виплата репарацій, розвиненість фінансових ринків, наявність зовнішньої допомоги.
Це впливає на здатність економіки адаптуватися та нарощувати свою продуктивність від залучення кредитних коштів.
Саме тому ми спостерігаємо картину, коли Нідерланди та Франція, утримуючи в післявоєнному періоді приблизно однакову номінальну вартість позикового капіталу (2,5% та 2,4%), отримали різні динаміки інфляції (6,4% та 41,8% відповідно) і різні показники кредитної експансії (-4,8% та +10,2% відповідно).
Що можна стверджувати однозначно – реальна процентна ставка у всіх успішних епізодах післявоєнного відновлення була нижчою за темпи реального ВВП.
Реалії України
Рівень інфляції в Україні значно нижчий за рівень облікової ставки, лише 5,4%, і прогнозується на рівні 8,6% до кінця року. Тобто облікова ставка буде реально позитивною у вимірі 10+% річних, що може приваблювати залучення коштів у гривневі банківські заощадження та стримуватиме процес кредитування.
Разом з тим, 1,5% вкладників володіють понад 60% депозитів. В останні роки така політика НБУ веде до формування колосальної нерівності.
За період дії високих реальних процентних ставок вдалося досягти деякого прогресу в залученні гривневих депозитів до банківської системи. Так, за 2023 рік строкові депозити бізнесу в національній валюті зросли на 70% з початку року, а строкові депозити населення – на 45%. Натомість рівень кредитування економіки за 2023 рік скоротився з 20% до 15% ВВП (номінальне скорочення на 1% за рік).
Високий рівень облікової ставки може сприяти збереженню валютної стабільності, але за умови ритмічного надходження зовнішньої допомоги.
На початку 2024 року офіційні валютні резерви були достатніми для підтримання курсової стійкості в короткостроковій перспективі. Їх обсяг становив 40 млрд дол. і був еквівалентним пʼятьом місяцям імпорту. Рівень доларизації економіки дещо знизився порівняно з 2023 роком, однак був вищим за довоєнний рівень (65%).
За такого рівня зовнішньої допомоги стабільність банківської системи не викликає сумнівів. Дохідність активів банків перебуває на рекордних у світі рівнях, показники ліквідності та адекватності капіталу банків значно випереджають нормативи, прибутки банків історично рекордні. У більшості випадків процентні доходи банків формуються завдяки депозитним сертифікатам та ОВДП.
За прогнозом НБУ, ключова процентна ставка у 2024-2025 роках залишатиметься суттєво вищою за рівень очікуваної інфляції. Водночас збереження жорстких монетарних умов стримуватиме залучення позикових коштів банків в інвестиційні проєкти, робочі місця, повернення біженців та перспективи відновлення.
Звичайно, перелічене вище визначає видозміни в політиці кредитування, відповідний вплив на державні гарантії на портфельній основі та банківське кредитування загалом з акцентом на державні програми підтримки.
Загалом кредитний портфель українських банків за 2023 рік зменшився на 7,6 млрд грн або на 1% від їх загального обсягу внаслідок надзвичайно жорсткої монетарної політики і високих кредитних ризиків. Загалом відношення банківських кредитів до ВВП скоротилося з 19,2% в кінці 2022 року до 15,1% у 2023 році.
При цьому компоненти кредитного портфеля, пов’язані з державними програмами “Доступні кредити 5-7-9%” і “Державні гарантії на портфельній основі”, продовжували збільшуватися. Такі тенденції свідчать про зростання ролі державних інтервенцій на внутрішньому кредитному ринку для утримання процесу банківського кредитування від подальшого скорочення.
Звичайно, це заслуга передусім уряду України. Жорстка монетарна політика НБУ і, як наслідок, висока вартість банківських позик стримували ринковий попит на банківські кредити. Тобто монетарна політика НБУ стала чинником скорочення ринкового банківського кредитування і гальмування економічної активності.
Як активізувати кредитування
В умовах війни, високих реальних процентних ставок та значних кредитних ризиків основну роль у розвитку кредитування має відігравати державний сектор.
Перекладення кредитних ризиків на державний сектор – традиційний інструмент державної політики в періоди криз. Уряд може спрямовувати кредитну активність за допомогою державних банків та спеціальних кредитних програм і направляти міжнародну кредитну допомогу на кредитування пріоритетних видів діяльності.
Натомість роль центрального банку має полягати у створенні сприятливих умов для перетікання заощаджень в інвестиції відновлення через трансмісійні канали банківської системи. Тут визначальне значення мають такі фактори.
Роль НБУ в підтримці кредитного процесу. Вона може бути активізована через управління ключовою процентною ставкою, зміни монетарного дизайну та нормативів регулювання кредитної діяльності. З цією метою доцільно:
Утримання реальних процентних ставок на позитивному рівні, однак нижче темпів річного приросту реального ВВП. Це сприятиме створенню ринкових стимулів залучення позикових коштів до кредитування інвестиційної діяльності.
Зниження процентної привабливості депозитних операцій НБУ. Це спонукатиме банки кредитувати в межах нормативів наявної ліквідності.
Обмеження максимальної величини ліквідних коштів банків, які можна вкладати в депозитні сертифікати НБУ (перехід до аукціонного розміщення з обмеженим обсягом).
Запровадження інструментів цільового пільгового рефінансування банківських кредитів. Ці інструменти широко застосовувалася у світі в доковідну епоху. В Україні цей інструмент може бути актуальним, навіть незважаючи на значні обсяги вільної банківської ліквідності, бо вагому частину позикового ринку формуватиме попит з боку ОВДП.
Пом’якшення вимог фінансового регулювання кредитної діяльності банків. Чинна система оцінки кредитних ризиків та вимог до застави суттєво обмежує можливості кредитування бізнесу в умовах масштабних руйнувань, спричинених війною. Довоєнні вимоги повинні бути переглянуті та адаптовані до поточних умов.
Посилення ролі держави та державних банків у кредитуванні. Тут можливі такі варіанти.
1. Розширити кредитні інструменти державних банків.
Роздрібне кредитування першого рівня у формі прямих кредитів, лізингу та факторингу (кредити під поставки майбутньої продукції) застосовується, якщо більш дрібним банкам надто дорого надавати кредитні послуги дрібним позичальникам, наприклад, у віддалених регіонах. Інструмент може створювати ринкові викривлення.
Перекредитування банків чи фінансових компаній застосовується для надання оптових кредитів дрібним фінансовим посередникам, які будуть надавати кредити кінцевим позичальникам. Це знижує собівартість послуг і витрати на ризик-менеджмент, мінімізує ринкові викривлення та політичні впливи, стимулює конкуренцію між приватними банками, що дає додатковий мультиплікаційний ефект.
Схеми часткових чи повних кредитних гарантій є механізмом розподілу ризиків. Він передбачає компенсації збитків фінансовому посереднику в разі дефолту кінцевого позичальника, знижує проєктні ризики, усуває проблему неприйняття ризиків банком, усуває проблеми відсутності чи ненадійності застави. Механізм широко застосовується в проєктах кредитування інфраструктури та МСБ.
Прямі та непрямі гранти. Державні банки можуть доповнювати свої кредитні інструменти грантовими коштами державних програм. Такі механізми дозволяють досягати точкових цілей державної політики, сприяють рівномірному розподілу доходів і подоланню нерівності. Вони використовуються для розвитку інновацій і в соціальній сфері.
Венчурний капітал. Державні банки можуть створювати пули коштів для їх спрямування в точкові проєкти, підтримані державою. Інструмент орієнтований на стартапи на ранніх стадіях розвитку.
Акціонерне фінансування. Держбанки можуть інвестувати в капітал підприємств у рамках допустимих обмежень займання інвестиційною діяльністю. Використовується для розвитку ринків капіталу.
Нефінансові продукти. Держбанки можуть надавати консультаційні послуги для підвищення ефективності бізнесу, навчальні програми для дрібних фінансових посередників чи кінцевих бенефіціарів, створювати додаткові інформаційні сервіси, наприклад, платформи зворотного факторингу. Такі інструменти зазвичай супроводжують ті чи інші інструменти фінансування, удосконалюють відносини між фінансовими посередниками чи кінцевими позичальниками.
Ці напрями кредитної активності держбанків детально описує Світовий банк у дослідженні State ownership of financial institutions in Europe and Central Asia.
2. Розширити пільгові кредитні програми уряду, які будуть використовуватися в рамках держпрограм підтримки кредитування. Акценти зосередити на такому.
Мультиплікативний ефект. Необхідно надавати пріоритет державної підтримки кредитування сферам, які забезпечують мультиплікативний ефект в економіці, мають високий рівень доданої вартості, спрямовані на підвищення ступеня переробки продукції.
Імпортозаміщення. Імпортозалежність України підвищилася з початком війни і створює ризик валютній стабільності. Необхідно підтримувати проєкти локалізації виробництва і розвитку експорту.
Енергоефективність. Енергетична безпека країни погіршилася з початком війни. Слід підтримувати традиційні напрямки енергетики, оскільки вони дешевші і мають вищу продуктивність.
Оборонні проєкти варто виділити в окремий тип проєктів з довгостроковою кредитною підтримкою. Основним замовником такої продукції ще довго буде залишатися державний бюджет, а не зовнішні ринки. Однак у довгостроковій перспективі ця продукція може бути вагомим джерелом надходження валютної виручки.
Неринкові, але важливі проєкти з розмінування, житлового будівництва та альтернативної енергетики. Вони не мають перспективної ринкової рентабельності. Для їх фінансування слід максимально залучати кошти міжнародної допомоги. У таких проєктах розмір державних стимулів може покривати не тільки процентну ставку, а й тіло кредиту.
Основна вимога до позичальника – максимізація створення робочих місць та самоокупність проєкту.
Розвивати фінансову інфраструктуру державного банкінгу: заснування компаній з формування пулів потенційних позичальників, створення регіональних фондів чи розширення регіональних підрозділів держбанків, підключення страхових організацій, поєднання банкінгу з компаніями підтримки експорту (ЕКА).
Спеціалізувати держбанки за напрямами пріоритетної сфери кредитування: банки широкого комерційного профілю, МСБ, довгострокові проєкти (зокрема, інфраструктура), агросектор, міжнародна торгівля, ЕКА, екологічні проєкти, воєнні проєкти і технології подвійного призначення, дослідження та розробки.
3. Створити в Україні повноцінний банку розвитку.
Наділення банку винятковою функцією роботи в рамках державних програм.
Кредитна, гарантійна та грантова підтримка проєктів, підтримуваних державою.
Капіталізація банку завдяки коштам міжнародних фінансових організацій, державним облігаціям чи державним трансфертам.
Банк не приймає депозити, функціонує як фінансова інституція розвитку.
Можлива опція: створення банку на платформі Фонду підтримки підприємництва із залученням окремих підрозділів, виключених з інших державних банків.
4. Посилити співпрацю з міжнародними партнерами щодо залучення зовнішніх кредитних ресурсів на розвиток національного бізнесу. Завершення структурних реформ посилить зацікавленість бізнесу веденням виробничої діяльності в Україні та, відповідно, залученням позик на розвиток виробництва.
